Волонтер ГО «Чую і допомагаю» з польськими друзями відвезли допомогу для воїнів 128 ОГШБр на Запорізький напрямок
-
-
>
-
>
-
>
574
Михайло Чейпеш з перших днів війни приїжджав у волонтерський штаб з гуманітарним вантажем. Чоловік привозив ковдри, електричні чайники, матраци і все необхідне. Згодом призупинив підприємницьку діяльність і його допомога волонтерському штабу ГО «Чую і допомагаю» стала постійною.
Міша щодня з командою волонтерів розвантажує і завантажує гуманітарку. А тут роботи вистачає всім, бо штаб опікується вимушено переміщеними особами, малозабезпеченими сім’ями Виноградівської громади та тими, у котрих проживають діти з інвалідністю. І, звісно ж, надають вагому допомогу захисникам-землякам, котрі наразі на фронті.
От і нещодавно група волонтерів повернулася з Запоріжжя. Їхали туди Михайло Чейпеш, Олег Стангрет, Іван Бора, Людмила Сворень, Віолета Обривко, а також друзі з Польщі Олександр Левшаков, Анджей Гавранек та Йоанна Рутковська.
«Ми щоразу відправляємо нашим захисникам на фронт все необхідне новою поштою. Та цього разу вирішили поїхати туди самі. Зробили це для того, аби підтримати не лише матеріально, а й морально земляків із 128-ої окремої гірсько-штурмової бригади, котрі постраждали внаслідок сумнозвісного ракетного удару. У них багато речей згоріло – одяг, ковдри, розкладачки… Ми зібрали для них все по списку і виїхали. Заїжджали і в деокуповану Камешеваху», – розповів Михайло Михайлович.
Цього разу волонтер вперше їхав з командою побратимів на фронт. Він поділився з нами враженнями від побаченого:
«Їхали троє водіїв. Моя черга настала зі знаку «Запоріжжя» і по позиціях наших хлопців. Задля власної безпеки їздили у темряві з вимкненими фарами. Було заплановано 5 локацій. Вони там у сирих окопах, бліндажах без світла і жодних благ цивілізації виборюють нашу незалежність. А коли повернулися у місто – наче і нема поруч війни. Ми хотіли десь сісти повечеряти, але всі заклади були переповнені. І то не були лише жінки з дітьми, а й багато чоловіків різного віку. Склалася двояка думка: за 35-50 кілометрів – лінія фронту, а тут – спокій і веселощі. Лунала тривога, але ніхто не поспішав в укриття. Ба, більше, – вулицями їхали автівки, з котрих лунали російські пісні. Прикро було, що наші закарпатські хлопці воюють в сирих окопах, а місцеві чоловіки живуть безтурботно. Все це викликало дуже неприємні відчуття», – ділиться Михайло.
Готуючись до поїздки у Запорізьку область, багато вантажу волонтери відправили Новою поштою. То були переважно медикаменти та те, що потребували місцеві лікарні. Тож на завершення розвезли все за місцем потреби.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
